Інклюзія в Україні набирає обертів

У серпні Уряд прийняв постанову про створення ресурсних центрів підтримки інклюзивної освіти.

   Такі центри займатимуться навчанням і підвищенням кваліфікації педагогів. Крім цього, фахівці закладу будуть проводити аналітичну роботу, а також семінари та тренінги для громадськості. За словами Лариси Самсонової, генерального директора директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН, така просвітницька робота сприятиме підвищенню толерантності у суспільства до людей з інвалідністю.

   Що ж таке інклюзивна освіта? Чому її впровадження стало надзвичайно актуальним в Україні? Та яким досвідом можуть поділитися з нами іноземні колеги? Давайте розбиратися.

   Інклюзивне навчання (від англ. inclusion – включення) – це система освітніх послуг, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу, а також її соціалізацію та інтеграцію у суспільство.

    Згідно з Міжнародною класифікацією стандартів освіти, особливі освітні потреби мають особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів. Такими ресурсами можуть бути:

• персонал ( що надає допомогу під час здобування освіти);
• матеріали (різноманітні засоби навчання);
• фінансові ресурси (для отримання додаткових послуг).

    Хто такі діти з особливими потребами?

    Деякі дослідники трактують це поняття досить широко і розглядають у даному контексті не лише дітей з особливостями розвитку, а й обдарованих малюків, дітей, позбавлених батьківської опіки, а також тих, хто пережив війну чи переїхав з іншої країни (регіону).

   Варто зазначити, що в Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами прийнято вважати осіб з особливостями психофізичного розвитку:

• з порушеннями зору (сліпі, зі зниженим зором);
• із порушеннями слуху (глухі, зі зниженим слухом);
• з порушеннями мовлення;
• із затримкою психічного розвитку;
• з порушеннями опорно-рухового апарату;
• із розумовою відсталістю;
• зі складними вадами розвитку (у тому числі з розладами аутичного спектру).

    Аби краще зрозуміти особливості інклюзивної системи освіти, варто розглянути процес її становлення за кордоном.

    Вперше інноваційну модель навчання було представлено на Всесвітній конференції з освіти осіб з особливими потребами у 1994 р. у містечку Саламанка (Іспанія). Прийняття Саламанкської декларації стало поштовхом для затвердження на законодавчому рівні принципу інклюзивної освіти та прийняття до загальноосвітніх шкіл усіх дітей.

    Інклюзія як соціальна модель відношення до людей з особливими освітніми потребами прийшла на зміну моделі нормалізації (інтеграції), що передбачала залучення дитини до наявної системи навчання, пристосування до неї.

    Метою інклюзії, на відміну від інтеграції, є створення умов для особистісного розвитку дітей із особливими потребами, формування освітньо-розвивального середовища для них. Тобто у інклюзивній школі не дитина підлаштовується до вимог освіти, а система навчання змінюється заради дитини. Такий підхід виключає будь-яку дискримінацію й забезпечує доступ до школи усім дітям.

    Які існують переваги інклюзивної освіти?

• вищий рівень соціальної взаємодії з ровесниками (порівняно з дітьми, що знаходяться у спеціальних школах);
• покращення соціальної компетентності й комунікативних навичок;
• вища академічна успішність (за рахунок більш насичених навчальних програм);
• соціальне прийняття дитини; дружні зв’язки з ровесниками.