У сучасному світі інклюзивну концепцію застосовують у більшості розвинених країн. За статистичними даними, таке навчання є офіційно закріпленим напрямком освіти у 75% держав. Але механізми впровадження залежать від соціально-економічних умов, освітніх та культурних традицій, тому відрізняються у кожній з країн.
В Ізраїлі більшість дітей з особливими потребами навчається у звичайних школах. Проте включення таких дітей до освітнього процесу може відрізнятися. Так, дехто вчиться з допомогою асистента, хтось навчається півдня з класом, півдня – окремо. Крім того, держава оплачує «особливим дітям» необхідні лікувальні процедури тричі на тиждень (від консультацій психолога до катання на конях).
У школах Ізраїлю діє механізм зворотної інклюзії, коли на деякі уроки до спеціальних класів приходять діти зі звичайних (у межах одного закладу). Ізраїльські педагоги стверджують, що такий підхід до інклюзії допомагає запобігти булінгу на ранніх етапах.
До речі, наприкінці жовтня ізраїльські фахівці проведуть семінари з інклюзивного навчання для українських освітян.
Навчальні заклади Франції впроваджують інклюзивну модель освіти у двох формах:
- класи «шкільної інклюзії», у яких діти з особливими потребами навчаються разом з іншими під керівництвом неспеціалізованого вчителя. Такі класи називають відкритими, тому що дитина протягом дня може залишати його для індивідуальної чи групової роботи з педагогом;
- класи педагогічної інтеграції, де навчаються лише діти з особливими потребами під керівництвом фахового спеціаліста.
Французькі педагоги наголошують, що класи шкільної інклюзії (з поступовим переходом до індивідуальної) є найбільш ефективними для дітей з порушеннями зору і опорно-руховового апарату. Діти з порушеннями слуху й розумовою відсталістю почуваються більш комфортно у класах педагогічної інтеграції.
У Польщі гарним прикладом впровадження неперервної інклюзивної освіти є навчальні заклади міста Гнєзно. Освітня система у ньому побудована таким чином, що дитина з особливими потребами від самого народження включена у систему навчання і виховання разом зі здоровими ровесниками. Це забезпечують дошкільна установа, школа, гімназія, установа післягімназійної освіти та спеціальний шкільний осередок.
У цих закладах можуть навчатися діти з особливостями різного роду: порушеннями зору, слуху, фізичними та психічними відхиленнями.
Освітня система Швеції має особливий підхід до навчання дітей з раннім аутизмом. Такі учні ходять до звичайної школи, де заняття з ними проводяться у малих групах, а освітні послуги кожним трьом дітям надають два учителі і один асистент, що дозволяє приділити кожній дитині достатньо часу та уваги.
Варто зазначити, що у більшості європейських держав підготовка педагогів інклюзивної освіти здійснюється в університетах.
В Україні інклюзивне навчання лише починає впроваджуватися: Закон про інклюзивну освіту був підписаний у липні 2017 року.
Ним передбачено, що в інклюзивних класах може навчатися до 30 дітей, з яких троє – з особливими потребами, але їхня кількість може бути і меншою. На уроках таку дитину має обов'язково супроводжувати асистент, який допомагає їй опановувати шкільні предмети, підтримує на перерві, у їдальні, а також допомагає вчителю у роботі. Урок у «особливих школярів» триває, як і у звичайних дітей, – 35 хвилин, але протягом заняття вони мають час на розвантаження: учні можуть пройтися з асистентом , змінити діяльність.
Звісно, під час становлення нової освітньої концепції виникають труднощі. Це і фінансові (не вистачає коштів на підручники, забезпечення корекційних занять, спеціальне обладнання), і кадрові (залишаються відкритими вакансії асистентів) проблеми. Крім того, в українському суспільстві існує упередженість, що школи створені лише для здорових дітей. Як наслідок, багато батьків висловлюють невдоволення навчанням «особливої дитини» у звичайному класі.
Водночас деякі навчальні заклади в Україні досить давно та успішно працюють за новітньою концепцією навчання.
